Галицинівська спільнота на Миколаївщині живе в умовах затяжних відключень світла та постійних обстрілів. Незважаючи на небезпеку, більшість жителів не бажає покидати свої оселі. Навпаки — люди прагнуть комунікації, підтримки та можливості створювати культуру.
Репортерка Діана Делюрман відвідала спільноту та побачила, як це виходить попри близькість до лінії зіткнення. Детальніше — в її репортажі для Суспільне Культура.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Зараз у спільноті проживає приблизно шість тисяч людей. Мабуть, кожна людина тут втратила житло в результаті російських атак та взялася за його відновлення. З'явилось і до тисячі внутрішньо переміщених осіб. У багатьох родинах є діючі військові, ветерани та зниклі безвісти. Мешканці спільноти обирають здорові способи переживання цих складнощів — не відхід від реальності, а об'єднання та творчість.
Так, у серпні 2025 року місцеві ініціатори відкрили Центр творення спільноти на основі сільського клубу в Галициновому. Зранку й до пізнього вечора тут багато людей: відвідувачі малюють, танцюють, плетуть маскувальні сітки, організовують концерти й просто п'ють чай у товаристві друзів.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Результати російського наступу та відбудова
За розвиток простору відповідає Анна Сальник, менеджерка проєктів Центру навчання і освіти для дорослих "Південь". Вона народилася і все життя прожила в Галициновому. Анна бачила, як громада активно процвітала до повномасштабної війни.
"До порту заходили іноземні кораблі, функціонував один із найбільших у Європі глиноземних заводів. Була й равликова ферма, і навіть планували вирощувати пструг", — пригадує Анна.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Коли росіяни почали наступ із Херсона на Миколаїв, бої точилися на околицях Галицинівської спільноти. Російські війська обстрілювали села артилерійським вогнем, касетними снарядами, ракетами. Після визволення Херсона та віддалення лінії фронту Галицинове почало потроху відновлюватись. Але все ще є багато перешкод.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Більшість жителів залишилися без праці, деякі досі змушені проживати у тимчасових будиночках. Школярі тривалий час не могли навчатися в школі, а зараз відвідують уроки у змішаному форматі.
"Діти дуже скучили за реальним спілкуванням, — розповідає Анна Сальник. — Пам’ятаю, як ми приїхали з майстер-класом у Шевченкове. Знайти перевізника було майже неможливо, ніхто не хотів їхати так близько до фронту. Але ми все ж приїхали — і потім вчителі писали, що діти знову почали посміхатися".
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Хто відвідує центр
Від ранку на Анну вже чекають відвідувачки клубу "Активне довголіття". На майстер-класах жінки долучаються до мистецтва: малюють, ліплять, в'яжуть. Цього разу Анна пропонує кожній учасниці власноруч зробити дідуха до Різдва. Вона розповідає про символізм семи колосків у кожному пучку, дає початкові настанови. Жінки починають зосереджено працювати. З різних кутків зали до Анни доносяться питання: як перев'язати сімку, як зробити "ноги"? Її це не втомлює, адже вона бачить значні результати.
"Серед учасниць є й матері та дружини військових. На початку мені доводилось їх затягувати сюди майже примусово. Тепер вони кажуть, що проводять з нами пів дня і хоч на трохи забувають про тривоги”, — розповідає Анна.
Під час створення дідуха учасниці розмовляють між собою.
— Це дуже дороге задоволення, дідухи. Подивіться в інтернеті, скільки це коштує, — говорить пенсіонерка з короткою стрижкою та в окулярах.
— Аню, може будемо робити, продавати та віддавати на ЗСУ? — додає інша відвідувачка.
Анна усміхається і каже: "Завдання на наступний рік: усі садимо жито".
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Як місцеві жителі відновлюються за допомогою мистецтва
За кілька годин жінки закінчують дідухи та прямують додому. Для однієї з найдіяльніших учасниць — Світлани Афанасової — ця дорога довша. Вона приїздить на заняття із сусідніх Лиманів. На подвір'ї перед центром творення спільноти її чекає чоловік. Вона сідає на пасажирське крісло автомобіля, тримає дідуха в руках та вдивляється у вікно на знайомі краєвиди.
Як і Галицинове, село Лимани тягнеться вздовж звивистої річки. Будинки по обидва боки дороги посічені уламками касетних снарядів, які прилітали ще на початку повномасштабної війни. Але зараз місцевим не дають спокою ворожі FPV-дрони, які росіяни запускають з окупованої Кінбурнської коси.
"Тут FPV-шка прилетіла в дах. І тут. Мені здається, стає страшніше, ніж у 2022 році", – говорить жінка.
Після перших місяців повномасштабної війни Світлана разом з усією родиною поїхала із села. Вона не хоче покидати Лимани вдруге. Вважає, що якщо їй судилося загинути від снаряда — то він її знайде будь-де. Справитись зі стресом їй допомагає мистецтво. Так було і в березні 2022 року. Тоді її врятувало лише в'язання, як каже жінка. Вона впевнена, що творчість може допомогти й іншим мешканцям прифронтової спільноти.
"Нас сильно обстрілюють і людям потрібно вивільнити емоції", – каже Світлана.
У Лиманах Світлана Афанасова збирає невелику групу бажаючих, які плетуть сітки, в'яжуть військовим шкарпетки, шиють спальні мішки. Окрім суто практичних речей, вони виготовляють для військових обереги. За місяць створюють близько трьохсот мотанок. Світлані не раз писали військові та розповідали, як стискали її обереги в руках під час атак супротивника. Мотанки з Лиманів оберігають воїнів у машинах та бліндажах, як каже Світлана.
Пенсіонерка мріє створити в Лиманах спільноту за прикладом Галицинового. Не всі її односельці можуть їздити за межі села. Жінка переконана, що сучасний простір та наявність матеріалів для творчості привабить більше людей.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Як створили центр
Культурні діячі Галицинового подали заявку на грантовий конкурс Community reBuilding від Cedos та Ukraine-Moldova American Enterprise Fund (UMAEF). У рамках цього проєкту подібні центри відкривають у спільнотах по всій Україні, зокрема на прифронтових територіях.
Для Галицинівської громади цей простір став можливістю зберегти культуру громадської участі, що зародилась до повномасштабного вторгнення. Тоді місцеві вигравали гранти, реалізовували амбітні проєкти на хвилі децентралізації. Війна змінила пріоритети, але у мешканців залишилось бажання діяти.
Протягом року працівники сільського будинку культури працювали з менторами: архітектором Іваном Протасовим та співзасновниками Центру візуальної культури DCC Андрієм Палашем і Катериною Русецькою. Влітку 2025-го завершили ремонт. Простір став сучасним, світлим та доступним для всіх, зокрема для маломобільних відвідувачів — облаштовані пандус та інклюзивна вбиральня.
У невеликій залі центру творення спільноти використано кожен куточок. Умовно простір поділений на три зони: сцену, частину для творчих занять та частину з м'яким покриттям для танців та спорту. Від вхідних дверей тягнеться каркас ще не доплетеної маскувальної сітки. На стінах висить з десяток грамот від командирів різних бригад з подякою галицинівським жінкам за допомогу армії.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Майбутнє спільноти
Після клубу "Активне довголіття" до центру творення спільноти приходить малеча на танці. Увечері зберуться жінки на пілатес, інші учасниці прийдуть плести сітки. Центр щодня працює у швидкому темпі. Додати в щільний графік інші активності вже неможливо.
Source: suspilne.media