Роками ідея придбати мотоцикл вабила мене, мов чарівний магніт. Я ніяк не міг осягнути коріння цього сильного потягу і лише мучив себе питанням, чому це так. "Можливо, це порив відчути справжню волю, бадьорість, життя у всій красі? Або ж навпаки – це потяг до Танатоса, Мортідо, тобто інстинкт смерті, який, за теорією психоаналізу, притаманний кожній людині? Може, вся річ в аурі мужності з її ознаками сили, відваги та зневаги до ризику? А чи справа у прагненні повного контролю над великою потужністю, котра, як натягнута тятива, виконує вказівки твого пальця? І, крім того, це одночасно і зручний метод все встигати в перевантаженому мегаполісі, і можливість наодинці побути із собою та дійсністю…".
Цей нескінченний вир думок безперервно крутився у моїй голові, але щоразу, коли я майже наважувався, мене стримував якийсь невиразний острах. Не знаю, звідки він взявся. Можливо, ще в дитинстві я ненароком побачив щось жахливе. Або ж страх мені передала мати, коли, з самого дитинства, щоразу при згадці даної теми перелякано благала мене "Будь ласка, все що завгодно, але тільки не мотоцикл!". Мати не пояснювала причину свого переляку, але, напевно, саме його нераціональність сковувала мене ще міцніше. Вивчення статистики ДТП та результатів самовпевненості теж не надихало – логічно керування мотоциклом неможливо обґрунтувати. Будь-який розсудливий аргумент "за" легко розчиняється під натиском більш вагомих аргументів "проти".
У цьому внутрішньому конфлікті я провів багато років. Але одного разу мене осінило – мені не обов’язково приймати рішення негайно. Замість болісного животіння або стрибка наосліп в моторошну невідомість, є третій варіант – спокійно, у власному ритмі, розпочати дослідження галузі Незнаного. Як мінімум, я просто можу відвідати кілька уроків або ж пройти початковий курс і на цьому завершити. Думка про зменшення ризиків шляхом опрацювання теми з можливістю відмовитися в будь-який момент, мене заспокоїла. Я відшукав хорошого інструктора і почав опановувати основи керування на закритому авто-мото-полігоні. На кожне заняття я йшов з думкою "Якщо сьогодні мені не сподобається, то більше просто не прийду". Не все відразу виходило, іноді я падав або ніяковів від незручності, але бажання прийти на наступне заняття все ж залишалося. У безпечному оточенні закритого треку, під наглядом досвідченого наставника я занурювався на дедалі більшу глибину страшного для мене океану.
Проте свій мотоцикл я не купував, продовжуючи тренуватися на техніці інструктора. Навіть здобувши достатній досвід і отримавши права, у місто виїжджати я все ж не квапився, продовжуючи чогось підсвідомо боятися. Опанувавши навички керування на асфальті, я пересів на мотоцикл "ендуро" і під контролем почав вивчати техніку керування на бездоріжжі. Це було шалено важко, по-своєму небезпечно, але захопливо. Коли в багнюці чи піску заднє колесо раптом йде у занос, вперше відчуваєш жах від втрати контролю. Але з часом ти вчишся знаходити рівновагу у самій динаміці ковзання, свідомо вводити та виводити мотоцикл із заносу. Те, що мене вчора лякало, тепер викликало прилив адреналіну та захоплення. Їзда по бездоріжжю розширила спектр екстремальних ситуацій, в яких я продовжував відчувати себе "на коні". Пізніше, в одному західному дослідженні я прочитав, що кількість мото-аварій значно менша серед водіїв, які мали досвід керування "ендуро". Але тоді я всього цього не знав і керувався інтуїцією, загартовуючись між ковадлом страху та молотом цікавості. Перший не давав виїжджати в місто, а другий змушував вивчати керування мотоциклом у лісі.
Непомітно минуло кілька років. Звісно, для багатьох це звучить дивно – так довго уникати покупки свого мотоцикла, тусовок і покатеньок у міському середовищі. Однак, незважаючи на зростання майстерності, я все одно не міг знайти відповідь, чим мотоцикл мене приваблює, тобто чому я роблю те, що роблю. На щастя, одного разу вирішивши, що я займаюся цим тільки для себе і не звітую ні перед ким, у мене вистачало терпіння шукати відповідь без поспіху, скільки б це часу не зайняло. У своєму роді, це був дослідницький проєкт, в якому я був і надзвичайно вимогливим замовником, і дуже старанним виконавцем. У моєму проєкті не було і не могло бути дедлайну.
Чітко пам’ятаю одне заняття, коли я накручував "вісімку" – фігуру, необхідну для складання на водійські права. Суть у тому, щоб безперервно рухатися по лінії двох з’єднаних кіл, діаметр кожного 6 метрів. Необхідно зберігати пильність, концентрацію та контроль своєї уваги і мотоцикла, одночасно грати газом, зчепленням і гальмом, постійно змінювати кути, з ризиком будь-якої миті підслизнутися і впасти. Ти ніби балансуєш на вістрі бритви або йдеш по канату. Збоку, вправа виглядає досить одноманітною і виснажливою. Однак, саме тут я раптом відчув у своєму тілі зростаючу хвилю відчутної і беззаперечної насолоди від самого процесу керування. Раптом я збагнув справжню причину мого прихованого потягу до мотоцикла – всі ці роки мій організм відчував наближення переживання цієї специфічної насолоди, яку іншим способом складно відчути. Все одразу стало на свої місця. Настав час купувати свій мотоцикл.
Байкери знають, що найкраще мотоцикл вибирати "дупою". Можна довго захоплюватися картинками різних коней в інтернет-каталогах і мучитися порівнянням їхніх переваг і недоліків, але справжня ясність приходить тільки тоді, коли ти заходиш у салон і сідаєш за кермо кожного претендента. Інтелект може тебе підвести, тіло – ніколи. Воно точно скаже "Так, ось він, той самий, Мій мотоцикл". До речі, можна дуже здивуватися різниці між тим, про що ти мріяв і тим, що в результаті вибрало твоє тіло. Так сталося і зі мною. Я майже вже обрав одну б/у-модель – надійну, симпатичну і доступну. Але, зайшовши в салон "Yamaha", я випадково побачив модель "MT-07". Варто було мені сісти в сідло, стиснути ногами бак і взятися руками за кермо, мій рептильний мозок вже прийняв правильне рішення. Із салону в місто я виїхав у тріумфуванні і, звичайно, в легкій паніці – адже це була година пік на об’їзній дорозі.
Наступні три роки я літав у прямому і переносному значенні. Денні "простріли" навпростець з одного кінця міста в інший, зухвалі нічні покатеньки, виїзди на пікнік, веселі перегони, нові приятелі, полювання на деталі заради тюнінгу улюбленого мотоцикла. Паралельно я захопився "джимханою" – мистецтвом проходження на швидкість складних траєкторій в обмеженому просторі міста і навіть брав участь у якихось змаганнях. Звичайно, не все було так безхмарно – іноді я падав, пошкоджував мотоцикл, декілька разів потрапляв у дуже небезпечні ситуації, але, на щастя, все закінчувалося благополучно. Частково допомагали навички попередніх років неквапливих занять, і особливо досвід бездоріжжя. Але більшою мірою, я думаю, мені просто щастило. Також мені відкрилася краса міста та області, про які досі навіть не здогадувався. Я зустрів безліч цікавих людей з найнесподіваніших прошарків суспільства. Загалом, ті роки я згадую з радістю та вдячністю до моїх наставників і друзів. Проте два роки тому я все ж продав свій мотоцикл. Чому?
Я зрозумів відмінність між страшним і небезпечним. Поки я мріяв про мотоцикл, то перебував у тумані неясного бажання і незрозумілого переляку. Але в міру вивчення нової для себе території, опанування навичками та накопичення безпосереднього досвіду прикольних і моторошних ситуацій, я навчився краще розрізняти страх і небезпеку. Замість аморфного і невизначеного жаху перед мотоциклом взагалі, я дізнався, що керування саме по собі не становить небезпеки, якщо повільно і неухильно підвищувати рівень своїх навичок. Спектр екстремальних ситуацій, які завдяки тренуванням стали звичними, можна розширити так, що твоя безпека практично повністю залежатиме тільки від готовності зберігати концентрацію, тобто усвідомленість. Дощ, калюжі мастила, слизькі рейки, пісок, несправність механізмів, навіть несподівані перешкоди і ями – все це неприємні, але цілком переборні проблеми при належній пильності та підготовці. Іншими словами, нічого особливо небезпечного в керуванні мотоциклом як такому немає. Хоча, поки не спробуєш, здається, що це надзвичайно страшно.
Виявилося, що справжня небезпека згорнулася в клубок і, вишкіривши зуби, чатує на нас зовсім в іншому місці. Її ім’я – люди. Точніше, непередбачуваність інших людей, що мчать поруч з вами у величезних сталевих коробках. Тут навіть немає злого наміру, автомобіліст просто зайнятий самим собою, не бере до уваги особливості руху або взагалі не помічає присутності малогабаритного мотоцикліста. Так, звісно, я знаю, що байкери часто теж їздять занадто швидко і непередбачувано для автомобіліста. Ця стаття не про те, хто і в чому винен. Мова про об’єктивну реальність, в якій ми існуємо. Навіть якщо байкер повністю контролює себе, володіє майстерністю і веде мотоцикл правильно, це жодним чином не позбавляє його від трагічної небезпеки, яку я маю на увазі.
Однак, непередбачуваність інших людей для мотоцикліста стає небезпечною лише з однієї причини – асиметрії в наслідках. Суть у тому, що не важливо чому відбувається різка зміна смуги, поворот або зупинка автомобіля – через отримане "важливе" смс, попіл сигарети, що впав на штани, крик дитини на задньому сидінні, збій навігатора або дивний маневр сусідньої фури. Результат зіткнення авто і мотоцикла практично завжди єдиний – ушкодження або смерть для мотоцикліста, нервування і витрати на ремонт для автомобіліста. Говорячи мовою фінансів, керування мотоциклом схоже на пут-опціон, коли в обмін на фіксовану винагороду (задоволення за кермом), байкер бере на себе зобов’язання без будь-яких обмежень у будь-який момент віддати все, що у нього є цінного – здоров’я і саме життя. Така асиметрія в ймовірності і масштабі наслідків спочатку властива цій парі "рівноправних" учасників руху. На стоянці колоритний байкер може виглядати кремезним леопардом, але уявіть собі цього хижака, що випадково потрапив всередину стада мігруючих слонів. Правий мотоцикліст чи винен, він завжди заплатить дорожче.
На жаль, цю асиметрію змінити неможливо. Спроби дотримуватися принципу "поступись дорогою дурню" або "думай за інших", передбачаючи можливу поведінку оточуючих, жодним чином не позбавляють від ймовірності випадкового зіткнення. Сама статистика виїзду в місто працює проти мотоцикліста. Власне, один з найсумніших аспектів захоплення мотоциклом – це підписка на стрічку новин байкерської спільноти. Практично щодня ти читаєш про нову аварію і заклик допомогти мото-брату (або сестрі), який "розклався" з пошкодженнями мотоцикла або "вбрався" з наслідками для пілота і/або пасажира. Кожен випадок важко читати, але саме їхня частота найбільше гнітить. Молоді та зрілі, новачки і аксакали, на сучасній і старій техніці, у найрізноманітніших обставинах, але завжди однакова асиметрія в наслідках. Ось що дійсно небезпечно, хоча не здається таким вже страшним зі сторони. Але цю загрозу можна відчути тільки власною шкірою, після занурення в процес.
Одночасно з тим, як я став краще розрізняти страшне і небезпечне, стало швидко зменшуватися задоволення за кермом. Після третього сезону поїздки, тусовки і фестивалі стають передбачуваними, а керування саме по собі радує лише перші півгодини. Розвиток навичок сповільнюється, попереду маячить глухий кут. У відношенні Вигода/Ціна, знаменник (небезпека) вперто зростає, а чисельник (радість) падає. Тому їзда на мотоциклі втрачає сенс. Розумні байкери заглиблюються в якусь тему, що передбачає прогрес. Одні все частіше їздять "на дальняк" за кордон, постійно відкривають нові місця і прокладають нові маршрути. Інші захоплюються "джимханою" або "стантрайдингом". Тепер-то я розумію мудрість зрілих байкерів, які мене колись дивували, кажучи, що ніколи не їздять в місті, замість цього тренуючись і змагаючись тільки на закритих мото-треках. Мій "street" мотоцикл був налаштований під місто, тому як тільки зник сенс керування, я його продав.
Можливо, в душі я просто не байкер, а скоріше дослідник. Мене мучив невиразний страх мотоцикла, я його вивчив, звільнився і тепер переключився на іншу проблему. Або, може бути, я колись ще повернуся в братство, вибравши далекі подорожі, трюки або бездоріжжя. Всю свою екіпіровку я досі чомусь зберігаю. У будь-якому разі, я безмірно радий, що свого часу послухав неясний внутрішній поклик і, всупереч внутрішнім бар’єрам, зробив крок у світ мотоциклів. Крім розуміння відмінності між тим що страшно, а що небезпечно, я зміг краще пізнати себе. А це, погодьтеся, теж немало.
Джерело: ukr.media